хакати
ХА́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Важко дихати, видаючи глухі уривчасті гортанні звуки; хекати.
День був гарячий — сказано в серпні: сонце пекло, наче думало ввесь світ запалити; ворони по скалах хакали, роти пороззявлявши (Свидн., Люборацькі, 1955, 147);
Душно Рябкові — бач, як хакає, язик висолопивши (Сл. Гр.).
2. Те саме, що ша́ркати 1.
Хакають пилки, і дзвенить сокира (Ю. Янов., II, 1958, 141);
В житі вже хакала дідова коса, а Сергій все ще зорив у той бік, куди пролягли сліди (Мушк., Чорний хліб, 1960, 13).
Словник української мови (СУМ-11)