халамидник
ХАЛАМИ́ДНИК, а, ч., розм., зневажл.
1. заст. Босяк, голодранець.
Забажалося йому побути між “халамидниками” – тими каліками-злодюгами, що оселяють кінці великих міст (Панас Мирний).
2. Бешкетник, пустун.
Громада, зніяковівши, втихла. Чулося тільки, як у натовпі притишеним голосом громадяни картали халамидників з молоді, що розв'язали були язики і серйозну справу перетворили на забаву (А. Іщук);
Максим віддасть лише одну рибину, бо треба таки принести матері якусь копійчину, хай і вона знає, що він не якийсь халамидник, а помічник (М. Стельмах);
// Уживається як лайливе слово.
– Чого босоніж стоїш? – А то ви не знаєте? Купило притупило. – Тоді сиди, халамиднику, в запічку..! – гримає дядько Себастіян (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)