халепа
ХА́ЛЕ́ПА, и, ж.
Яка-небудь несподівана, прикра подія; біда, нещастя, неприємність.
Тій бідній матері така халепа прийшла, що не зна, куди і метнутись (Г. Квітка-Основ'яненко);
Після жнив украдено знову пару добрих коней у Денисового кума Терешка Тонконоженка. Скоро Денис про халепу дочувся, зараз пішов до його (Б. Грінченко);
– Раджу вам від щирого серця, Євгене Вікторовичу: гоніть цього пройдисвіта геть, гоніть! Бо матимете з ним таку халепу... (Іван Ле);
Оце з місяць тому трапилася халепа з чоловіком. Возили дерево з лісу, і прибило його березою (І. Цюпа);
– А тут ще й радикуліт розгулявся – давня халепа. Стояти несила (Яків Баш);
Чи грек ходив їх малювать з натури? Жив у степах, набравшися халеп? Такий шедевр не створиш за два тури, Тут треба знати змалечку той степ (Л. Костенко);
// заст. Негода.
Ото яка халепа надворі, і носа з хати не вистромиш (Сл. Б. Грінченка).
◇ Ви́крутитися (ви́лізти, ви́братися і т. ін.) з ха́ле́пи див. викру́чуватися;
Вли́пнути в істо́рію (в ха́ле́пу) див. влипа́ти;
Вско́чити (встря́ти) в ха́ле́пу (в на́па́сть, в раху́бу і т. ін.) див. вска́кувати;
Зава́рювати / завари́ти ка́шу (пи́во, ха́ле́пу) див. зава́рювати;
Ма́ти ха́ле́пу див. ма́ти²;
Набира́тися / набра́тися ха́ле́пи див. набира́тися;
Нароби́ти ха́ле́пи див. наро́блювати;
Підво́дити / підвести́ під ха́ле́пу див. підво́дити;
Підсува́ти (підсо́вувати) / підсу́нути ха́ле́пу див. підсува́ти;
Ско́чити в хале́пу див. ско́чити;
(1) Хай (неха́й) йому́ (їм, на ньо́го, на вас і т. ін.) ха́ле́па – те саме, що Хай (неха́й) йому́ (їм і т. ін.) біс! (див. біс¹).
Пху! нехай на вас халепа! (Сл. Б. Грінченка);
Чини́ти ха́ле́пу див. чини́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)