хам
ХАМ, а, ч.
1. (з великої літ.) За біблійним уявленням – син Ноя, родоночальник стародавніх ханаанських племен.
2. заст. Зневажлива назва людини з нижчих соціальних верств, станів (у мові панівних класів).
[Старий пан:] Та як же ти, черв'як, козявка нікчемна, мужик неотесаний, хам, як ти наважився іти проти дворянства? (С. Васильченко);
// Грубе звертання до безправної, залежної людини – кріпака, слуги, наймита.
– Подай патинки господині Та принеси мені води, Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай, Піди до льоху, до корови, Та швидше, хаме!.. Постривай! Упоравшись, біжи в Вільшану (Т. Шевченко);
– Не кричіть, ми не череда! – Що ти сказав, хаме? З пастухом мене порівнюєш? Геть з двору! (О. Донченко).
3. розм., лайл. Зухвала, груба, нахабна людина.
– Погано, Голику! – Не розумію. – Хам ти, брате, ось що. – Трохи є (О. Довженко);
Хвилину завагався [Ілакович], як йому поступити: покласти край недопустимій розперезаності маклера, просто повернувшись спиною до хама, чи вдати, ніби нічого незвичайного в його поведінці й не помітив (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)