хап
ХАП¹, виг., розм.
Уживається як присудок за знач. хапа́ти¹ і хапну́ти.
Кинувсь пан Пістряк... хап, хап! мац, мац! – нема дверей та й клямки не налапа (Г. Квітка-Основ'яненко);
Летіла ворона понад морем; дивиться – лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідать (О. Стороженко);
[Денис:] Вони мене за вухо хап, поскубли злегенька та й кажуть: – Як скортить тобі ще раз вкрасти, то згадай дядька Ондрея (М. Кропивницький);
А змія його [Телесика] хап! із човна та й понесла до своєї хати (П. Тичина).
ХАП²:
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) хап ухопи́в кого – хто-небудь зник раптово і безслідно.
Антін як пішов зранку десь на гору, та як хап його ухопив, і до хати не йде (С. Чорнобривець);
Лис чекав, що він [Гусак] повернеться, а того як хап ухопив (з казки).
Словник української мови (СУМ-20)