хартія
ХА́РТІЯ, ї, ж.
1. Стародавній рукопис, а також матеріал (папірус або пергамент), на якому він написаний.
Договір 911 р., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах) (з наук.-попул. літ.).
2. У середні віки документ, що засвідчував які-небудь права або привілеї.
[Монтаньяр:] Зреклися ви титулів, привілеїв і хартій паперових лиш на те, щоб хартії неписані дістати (Леся Українка);
// Будь-який документ, що засвідчує певні права, привілеї.
Але поки що, на жаль, спостерігаємо дію іншого принципу: хто не працює, той їсть того, хто працює. І, причому, принцип цей часто-густо освячений параграфами високоелітних вказівок і відомчих хартій (із журн.).
3. уроч. Назва деяких документів, декларацій суспільно-політичного значення.
Дружба, всебічне співробітництво, мир на землі і безпека народів – ці високі слова записані в хартії поріднених міст (з газ.).
(1) Вели́ка ха́ртія ві́льностей – законодавчий акт короля Англії на вимогу повсталих проти нього баронів, який поклав початок обмеженню королівської влади з XIII ст. і який вважається першою неписаною конституцією Англії.
Вихідним моментом для формування державного і фінансового права Великої Британії послужила Велика хартія вільностей (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)