харчі
ХАРЧІ́, і́в, мн.
1. Те, що споживають, їдять і п'ють; їстівні припаси, їжа.
В п'ятницю вдосвіта взяла Явдоха ціпок у руки та торбинку з харчами й подалась з людьми на прощу (М. Коцюбинський);
Хлопець пішов у поле з харчами у вузлику та з серпом за поясом (Іван Ле);
Текля купувала хліб, м'ясо, овочі та інші харчі на цілий день (Ю. Смолич);
// розм. Те саме, що корм.
– Верблюд, Вусте, не то що до Каховки, до самих Криничок може дійти не пивши .. І в харчах перебору нема – найгрубіший молочай їсть... (О. Гончар).
2. Те саме, що харчува́ння 1.
Бурлаки згодились з Бродовським по три карбованці на місяць на його харчах, і пішли до казарм (І. Нечуй-Левицький);
– Наймаю до осені. Харчі мої, а за гроші й не балакайте (Григорій Тютюнник);
Стара Хомашиха на поле винесла косарям кислого з щавлю борщу та, мабуть, ще торішніх вівсяників. На таких харчах косарі не довго тягатимуть коси (С. Чорнобривець).
◇ (1) На харча́х чиїх – на чийому-небудь утриманні, забезпеченні.
– Од того часу я втратив заробітки, не спромігся купити другі коні та й зубожів і мусив оце найнятись за двадцять карбованців на місяць на своїх харчах у одного старого тутешнього пана (І. Нечуй-Левицький);
За якісь пару тижнів оклигав дід Хлипавка у “казьонному домі на казьонних харчах”. Годують же нічого, ще й роботою не морять (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)