хатина

ХАТИ́НА, и, ж.

1. Те саме, що ха́та 1, 2; невелика вбога або стара хата (у 1 знач.).

Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Т. Шевченко);

Продав Павло свою вбогу хатину (Марко Вовчок);

Я чоловік бідний. Ґрунту нема й крихітки.., одна хатина, та й то стара (І. Франко);

На лісовій галявині стояла вкрита очеретом хатина (О. Донченко);

Мінливе світло заливало рибальські хатини (М. Трублаїні);

Під горами хата стояла, В хатині віконце було. А з того віконця дівчатко Дивилось на наше село (Д. Павличко).

2. Менша (перев. бічна) кімната в хаті.

Йому вже ввижається, що він розвалив оцю хату, а заложив нову, з світлицею, з хатиною, з великими вікнами... (Панас Мирний);

Та хто се плаче там, в другій хатині? Чиє ридання стримане, тяжке?.. (Леся Українка);

Маленька хата з хатиною були чистенько побілені крейдою (П. Панч);

Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві (Григорій Тютюнник);

Уляна мала хату на дві половини з невеличкою кімнатою посередині, яку звичайно на півдні називають хатиною (С. Добровольський).

Значення в інших словниках

1. хатина — хати́на іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. хатина — див. дім  Словник синонімів Вусика
3. хатина — -и, ж. 1》 Те саме, що хата 1), 2); невелика вбога або стара хата (у 1 знач.). 2》 Менша (перев. бічна) кімната в хаті.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. хатина — ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕ розм., ДО́МА розм., МЕ́ШКАННЯ діал., ЖИТВО́ діал., СЕЛИ́ТЬБА заст.; ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́ зневажл.  Словник синонімів української мови
5. хатина — ХАТИ́НА, и, ж. 1. Те саме, що ха́та 1, 2; невелика вбога або стара хата (у 1 знач.). Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Шевч., І, 1963, 158); Продав Павло свою вбогу хатину (Вовчок, І, 1955, 169); Я чоловік бідний.  Словник української мови в 11 томах