хвалькуватий
ХВАЛЬКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який любить хвалити себе, схильний до вихваляння.
Чирик був старим, досвідченим горобцем .. Але він не зважав на свої роки, а, як і раніш, був по-молодечому моторним і хвалькуватим (Ю. Збанацький);
Давно вже мав він намір набити цього випещеного, хвалькуватого гімназиста (О. Копиленко);
– Терпіти не можу хвалькуватих дівчат, – із свого кутка озвався Аркадій (В. Собко).
2. Який містить у собі похвальбу.
Сергій Коляда ледве стримував усмішку, згадуючи хвалькуваті слова Цимбала (І. Багмут);
Хвалькуватими словами Гоблик уже в перший день повернув проти себе частину села (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)