хвоя
ХВО́Я, ї, ж.
1. збірн. Голчасте або лускоподібне листя деяких рослин (сосни, ялини, модрини і т. ін.); шпильки, глиця.
Ось подивись: цей край – Сибір. Одягнений у хвою, шумить дрімучий темний бір, що зветься тут тайгою (Н. Забіла);
Випряжені коні шамотіли сіном і жадібними губами тяглись до зеленої хвої (М. Шеремет);
Хвою використовують у вигляді кормового борошна. Цей корм містить близько 20 процентів протеїну, він багатий на кальцій, фосфор, каротин та вітамін С (з наук. літ.);
З хвої добувають пасту. Вона дещо схожа на меляс, тільки темно-зелена і має запах лісової діброви (з газ.);
// Один листочок з такого дерева; голка, шпилька.
Хвоя кедра досягає завдовжки 8 –11 см, зберігаючись 5 –6 років (з наук. літ.);
// Про запах такого листя.
Павлусь скинув кепку і, вимахуючи нею над головою, вигукнув: – Прощайте, товариші! Хай живе тайга! Ура-а!.. – Але його вигук самотньо прозвучав у чистому, напоєному хвоєю ранковому повітрі (О. Донченко);
З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко).
2. збірн. Гілля хвойного дерева.
Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта);
Під звуки литавр учасники фестивалю кладуть “гірлянду Слави”, сплетену з хвої і перевиту червоними стрічками, до підніжжя могили Невідомого солдата (з газ.);
// Хвойний ліс, зарості.
3. діал. Сосна.
Поїдьмо до бору та зрубаймо хвою, та поставмо комору та посеред двору (Сл. Б. Грінченка);
Верхів'я хвой горять, немов ті ставники Перед ясним, незміреним склепінням (М. Старицький);
Зимою драли дрань, валяли хвою. Промерзлий хліб рубали, гріли на вогні (М. Стельмах);
* У порівн. Довгий, як хвоя (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)