хибкий
ХИБКИ́Й, а́, е́.
1. Який хитається, хисткий, хиткий.
– Вже ясний місяць зійшов, – каже [Катря] .. та й ступила на вербову віть... Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб (Марко Вовчок);
Хибкий човен нагнувсь під вагою його [Іванового] тіла й викинув Соломію (М. Коцюбинський);
Плинь, моя пісне, як хвиля хибка́я, – Вона не питає, куди вона плине (Леся Українка);
Хатинки з хибкими галерейками ліпилися вздовж балок з напівпересохлими струмками посередині (З. Тулуб);
// Який швидко змінюється; мінливий.
Паморочилось йому в голові, бо ж під ногами перекочувалися й дзюркотіли по землі хибкі місячні плями (О. Ільченко);
// Переривчастий, тремтливий (про звуки, голос).
Загув високий важкий бас; ще один голос, ніжний, хибкий, .. влився в гурт (Дніпрова Чайка).
2. перен. Позбавлений міцної основи; ненадійний.
Самоаналіз така тонка і хибка річ, що, на мою думку, її не варто починати прилюдно (Леся Українка);
// Нестійкий за своїми поглядами, переконаннями, вчинками; зрадливий.
[Явдоха:] І ви, діду, його не долюблюєте? [Кирило:] Хай його Бог любить!.. Хибкий він та нещирий – і нашим, і вашим слугує (Панас Мирний).
3. розм. Те саме, що гнучки́й 1.
– Ближче я дивлюся – сидить під яблунею молодиця: .. руками у стан хибкий узялася, очі поночі блищать блискучі; слухає, що мій зять говорить, і сміється (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)