хибити

ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок.

Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися.

І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний? (М. Рильський);

// Не влучати в ціль; промахуватися.

Княгинина рука не хибила – пускала рогатину влучно (А. Хижняк);

Дві стріли вилетіли рівночасно з двох луків, але одна хибила, свиснувши медведеві понад вухи [вуха], а друга влучила звіра в бік (І. Франко);

Оротук бачив тільки двох вовків. Правда, убив обох, бо рушниця в його руках стріляла не хиблячи (М. Трублаїні);

// перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати.

Значення в інших словниках

1. хибити — хи́бити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. хибити — Помилятися, робити помилки, давати хука <�маху>, (проти чого) грішити, (- стрільця) промахуватися, (- кулю) іти по молоко, П. збочувати  Словник синонімів Караванського
3. хибити — див. помилятися  Словник синонімів Вусика
4. хибити — [хибиетие] -бл'у, -биеш, хибл'ат'; нак. хиб, хибтеи  Орфоепічний словник української мови
5. хибити — -блю, -биш; мн. хиблять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. || Не влучати в ціль; промахуватися. || перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. хибити — ПОМИЛИ́ТИСЯ (зробити щось неправильно, допустити неточність, неправильність у чомусь), СХИ́БИТИ (СХИБНУ́ТИ), ПРОМАХНУ́ТИСЯ, ОБМАХНУ́ТИСЯ рідше, ДА́ТИ МА́ХУ розм., СПІТКНУ́ТИСЯ (СПОТИКНУ́ТИСЯ) розм., ОСТУПИ́ТИСЯ розм., ПОСКОВЗНУ́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
7. хибити — Хи́бити, хи́блю, -биш, -блять; не хиб, не хи́бте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. хибити — ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний?...  Словник української мови в 11 томах
9. хибити — Хи́бити, -блю, -биш гл. 1) Ошибаться, давать промахъ, погрѣшать, сбиваться съ пути. Мір землю сажнем, а не ланцюгом, то не будеш хибити. Черк. у. Не хибив я проти його закону, його слова ховав у щирім серці. К. Іов. 51.  Словник української мови Грінченка