хибити —
ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний? (М.
Словник української мови у 20 томах
хибити —
-блю, -биш; мн. хиблять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. || Не влучати в ціль; промахуватися. || перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
хибити —
ПОМИЛИ́ТИСЯ (зробити щось неправильно, допустити неточність, неправильність у чомусь), СХИ́БИТИ (СХИБНУ́ТИ), ПРОМАХНУ́ТИСЯ, ОБМАХНУ́ТИСЯ рідше, ДА́ТИ МА́ХУ розм., СПІТКНУ́ТИСЯ (СПОТИКНУ́ТИСЯ) розм., ОСТУПИ́ТИСЯ розм., ПОСКОВЗНУ́ТИСЯ розм.
Словник синонімів української мови
хибити —
Хи́бити, хи́блю, -биш, -блять; не хиб, не хи́бте
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
хибити —
ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний?...
Словник української мови в 11 томах
хибити —
Хи́бити, -блю, -биш гл. 1) Ошибаться, давать промахъ, погрѣшать, сбиваться съ пути. Мір землю сажнем, а не ланцюгом, то не будеш хибити. Черк. у. Не хибив я проти його закону, його слова ховав у щирім серці. К. Іов. 51.
Словник української мови Грінченка