хижо
ХИ́ЖО, присл.
Як це властиво хижакові, хижакам.
Із ташанських очеретів виходить вовча зграя, хижо винюхує сніжок.., всідається навколо ополонок, і зимовими зорями довго світяться в темній воді вовчі очі (Григорій Тютюнник);
Хижо і пильно [татари] оглянули степ (З. Тулуб);
// Злісно, люто.
Мати йому: – А в школу як? – Прокіп так хижо – А, в школу... грамоти тобі!.. в пани сина!.. – А хоч би й у пани? – Щоб і нога в школі!.. щоб і нога не була! – кричить (А. Тесленко);
Засовалась Галя на місці; очі знову засвітили хижо; лице затіпалось (Панас Мирний);
Глоба тільки посміхнувся хижо: – Я плюю на твою заборону! (І. Рябокляч);
* Образно. На будівництво почали прибувати екскаватори з великими залізними ковшами, вони хижо вгризалися в кам'яне лігво ріки (С. Голованівський);
Ніч бреде по узліссю – у ярах заляга. Місяць хижо поблискує, мов кривий ятаган (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)