хизуватися
ХИЗУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., чим і без дод.
Чванливо виставляти що-небудь як свою перевагу, пишатися чим-небудь; хвалитися, вихизовуватися.
Я от сам покірно ношу вузьконосі черевики, подібні до тих, що носили наші діди, а мусив би, очевидно, носити тупоносі, якими хизувалися елегантні джентльмени за моїх молодих літ, – мусив би, коли б так продиктувала всевладна мода (М. Рильський);
Поважно стояли багачі, безсоромно хизуючись у церкві своїм багатством (І. Цюпа);
– Невже ти такий непосидючий? – А то ні! – хизувався хлопчик. – Я такий, що спокійно й одного уроку не просиджу (Ю. Збанацький);
Солдати скидали з себе амуніцію недбало, хизуючись один перед одним, як уміють хизуватися тільки фронтовики (П. Загребельний);
* Образно. Вітер хизувався своєю пустотливістю (Н. Рибак);
Щиглики попискували в клітці, хизувалися червоними штанцями (Григорій Тютюнник);
* У порівн. Вирвавшись з міцних обіймів зими на волю, річка котила руді хвилі, немов хизуючись тим, що тепер її ніхто не спинить (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)