хиткий
ХИТКИ́Й, а́, е́.
Те саме, що хистки́й¹.
З радісним пташиним щебетом і вереском Люда, Наталя, Галочка і Віра сідали у хиткий, але надійний плоскодонний човен і пливли по річці (І. Волошин);
Іван Максимович ступив на хиткі дошки й хоробро пішов угору (О. Донченко);
Він ішов звільна, хиткими кроками, мов п'яний або приголомшений важким ударом (І. Франко);
– Хто тут є Данило Корж? – спитав він ламаною мовою, намагаючись твердо триматися на хитких від хмелю ногах (З. Тулуб);
Село, освітлене хитким сяйвом пожежі, збиралося на мітинг (М. Стельмах);
Геть з дороги, всі нерішучі, всі хиткі, всі кволі й забобонні! (Ірина Вільде);
[Віктор:] Вадиме, справа ясна. Жіноче серце хитке і зрадливе (О. Левада).
Словник української мови (СУМ-20)