хиткий
ХИТКИ́Й, а́, е́. Те саме, що хистки́й¹.
З радісним пташиним щебетом і вереском Люда, Наталя, Галочка і Віра сідали у хиткий, але надійний плоскодонний човен і пливли по річці (Вол., Дні.., 1958, 117);
Іван Максимович ступив на хиткі дошки й хоробро пішов угору (Донч., VI, 1957, 311);
Він ішов звільна, хиткими кроками, мов п’яний або приголомшений важким ударом (Фр., II, 1950, 315);
— Хто тут є Данило Корж? — спитав він ламаною мовою, намагаючись твердо триматися на хитких від хмелю ногах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 55);
Село, освітлене хитким сяйвом пожежі, збиралося на мітинг (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 605);
Геть з дороги, всі нерішучі, всі хиткі, всі кволі й забобонні! (Вільде, Сестри.., 1958, 299);
[Віктор:] Вадиме, справа ясна. Жіноче серце хитке і зрадливе (Лев., Драми.., 1967, 208).
Словник української мови (СУМ-11)