хихикати
ХИХИ́КАТИ, ХІХІ́КАТИ, аю, аєш, недок., ХИХИ́КНУТИ, ХІХІ́КНУТИ, ну, неш, док., розм.
Сміятися неголосно, стиха або тонким голосом.
З дзвіниці виходять дівчата, шепочучи і хихикаючи проміж себе, і проходять в садок (М. Кропивницький);
Тут він починає хіхікати стиха, гойдається з боку на бік, сміх його душить і не дає говорити (М. Коцюбинський);
На те питання не тілько Грицько та Івась зареготали, а й Галя крізь сльози хихикнула, таке воно здалося їм смішне (Панас Мирний);
Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко);
// перен. Глузувати, насміхатися з когось.
– Я льотчиком буду... Як Петро ваш... – Ага? – хихикає Корній, – Під стіл пішки ходить, а вже й воно розібралося, де вершки, а де відвійки (О. Гончар);
“Злочинець”, мов побитий пес, відповз на своє місце. – Наївся? – зловтішно хихикнув йому хтось услід (Ю. Збанацький);
Яхнівські дівчата не без цікавості спостерігали за Галею. Одна з них, веснянкувата, навіть хіхікнула: – Який майстер, така й робота... (з наук. літ.);
Скажіть їм [представникам громадськості], що я , окрім чаю давно нічого не п'ю. Нирки. Серцеві перебої. – Перепої, – хіхікнув хтось. (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)