хльоснути
ХЛЬО́СНУТИ, ну, неш, док., кого, що і без прям. дод.
Однокр. до хльо́скати і хльо́стати.
Семен сердито хльоснув крайнього [коня] кінцем ременя від вуздечки (Л. Смілянський);
– Товаришко, вас комарі не кусають́ – Здригнулась [Бетя]. За секунду перед цим вона хльоснула себе по лобі. – Кусають і немилосердно (М. Трублаїні);
Голос вуйка Юри строго хльоснув його по обличчю (А. Турчинська);
– Голова за булаву! – глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя (Я. Качура);
Велика хвиля з шумом ударила в берег, заскочила в бухточку і, мов хвостом, хльоснула по човну (О. Донченко);
// безос.
Все сталося неждано-негадано: загуркотіло, хльоснуло крупними краплями дощу (Я. Гримайло).
Словник української мови (СУМ-20)