хльоскати
ХЛЬО́СКАТИ, аю, аєш, недок.
1. кого, що і без прям. дод. Бити, ударяти по кому-, чому-небудь чимсь гнучким.
Юхим сидів край столу і .. хльоскав себе по халяві куцим батіжком (В. Кучер);
Хльоскали шомполи по живому тілу, бризкала кров... (Ю. Яновський);
// Ударяти, бити рукою, долонею, видаючи дзвінкі звуки; ляскати.;
// перен. Дошкульними словами, лайкою і т. ін. завдавати кому-небудь болю.
Слова хльоскали Кіру, але вона чомусь притишила ходу, пішла повільніше (О. Копиленко);
// Ударяти, шмагати, стукати об що-небудь, по чомусь під час руху (про щось гнучке, еластичне).
Подол сорочки змок в одну хвилю і хльоскав тепер по ногах (Г. Хоткевич);
Ми .. побігли до Івана, спотикаючись на вузлувате коріння, не помічаючи, як колючі віти хльоскають нас по руках та обличчях (І. Муратов);
Дерева виросли, по-рідному сплелися гіллям. Влітку їхнє густе зелене листя шелестить під вікном. А взимку по вікнах хльоскає пруття (Д. Ткач).
2. кого, що і без прям. дод. Ллючи, падаючи, дмучи, сильно ударяти (про дощ, сніг, вітер і т. ін.).
Вітер хльоскає по тілу, відкидаючи полу довгого заношеного сюртука (Н. Рибак).
3. Утворювати свистячі звуки, швидко розсікаючи повітря.
Дем'ян чмихає, незадоволено хльоскає в повітрі батіжком, а все ж мовчки кориться Галині (Є. Кротевич);
Вони працювали кореспондентами Н-ської армійської газети і підписували свої спільні твори псевдонімом “Чайка”.. Буваючи на передовій, “Чайка” на чотири власних вухи чула, як хльоскають кулі (Ю. Яновський).
4. Те саме, що хлю́пати 1.
Весело й грайливо хльоскає по тротуарах вода з .. рурок (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)