хльосткий

ХЛЬОСТКИ́Й, а́, е́.

1. Який сильно, дошкульно б'є.

І переможця сміх Мене ударив, як хльосткий батіг (Д. Павличко).

2. Який сильно хльоскає, шмагає по чому-небудь (про дощ, сніг, вітер і т. ін.).

Я був сином степу, сином ріллі і кураю, хльостких осінніх дощів і споконвічної бідності (М. Чабанівський);

По вчорашній горобиній ночі з хльосткою грозою і блискавицями – спека (з газ.).

3. перен. Який будучи висловленим з гострою, часто образливою прямотою глибоко вражає, дошкуляє кому-небудь; гострий, дошкульний.

Коли замість слів.., хльостких і спокійних одночасно, почуємо істеричну лайку – значить, не все гаразд (В. Еллан-Блакитний);

В епіграмах [Бернса] переважають короткі голосні, що значно підсилює їх хльосткий сарказм (з наук. літ.);

Панфьоров знаходить точні слова для передачі коротких і хльостких реплік, які перекривають гамір селянської громади (з наук. літ.).

4. розм. Дзвінкий, гучний, який добре чути (про удар, голос, звук).

Хребет свій, як бич, як струну, простеля Хльостка какофонія ноти одної Маніакального скрипаля (М. Бажан);

Артистично відтворював [Жержеля] розгонистий і хльосткий голос вчителя (І. Волошин).

Словник української мови (СУМ-20)