хлюпнути
ХЛЮ́ПНУ́ТИ, хлю́пну́, хлю́пне́ш, док., що і прям. дод.
1. Однокр. до хлю́пати.
Остап з Соломією потиху спустили пліт на річку. Він хлюпнув і глибоко осів у воду (М. Коцюбинський);
Під лавою щось хлюпнуло у воді, жінка одразу ж нагинається й радо, підіймаючи з долівки чималу макітру: в ній темніють живі в'юни .. і кілька линків (М. Стельмах);
Єгор .. зачерпнув великою долонею, мов ковшем, чистої води й хлюпнув нею на Зіньку (А. Шиян);
– А я що́? Гірший за других?́ – Так. – Гната збісило, він тріпнув ручкою, хлюпнувши чорнилом на папки (Григорій Тютюнник);
Повноводий Славуто! Широкий Славуто! У невтримний весняний розлив Міг би ти свою хвилю на берег хлюпнути, Але спраги б тії не втолив! (Л. Первомайський);
Гутман раптом схитується наперед і гикає. З келеха хлюпнуло вино й потекло по скатерті рожевою сльозою (П. Колесник);
// безос.
Селезень кружить по воді, та все гуде, та все гуде. Далі – пуць у воду – уринув та й нема. Хлюпнуло коло ніг (С. Васильченко);
* Образно. Уля, трохи соромлячись і червоніючи, хлюпнула на нього ясної блакиті з очей (І. Микитенко);
І повний місяць – зайвий гість Хлюпнув срібла на ліс (І. Муратов);
Сьогодні я боюся, що його обурення хлюпне через край (І. Кириленко).
2. Сильно политися, потекти звідкись.
Саме тут за кілька діб Почнуть будівлю люди, І на поля хлюпне вода (П. Воронько);
* Образно. Так розлийся, сонце, повінню хлюпни! (Р. Братунь);
Людський потік хлюпнув з тюремного подвір'я на вулиці й площі вже вільного, святкового Львова (І. Цюпа);
// Сильно полити (про дощ).
Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко);
Немов із відра хлюпнув такий дощ, що в одну мить сховав від очей і морську просторінь, і навколишні дерева (Ю. Збанацький);
// на кого – що. Лину́ти, бризнути на кого-, що-небудь.
І на хмурне лице Тараса Хлюпнули бризки з-під коліс (М. Бажан);
// розм. Раптово политися з очей (про сльози).
І сльози рясні і безладні Хлюпнули, мов іскри, з очей (В. Бичко);
// Розлити, розплескати якусь рідину з чого-небудь.
Скрадливо виплюснути чорнильницю мені, мабуть, на роду написано. Хлюпну, до каплі вихлюпаю, і я не я, і рука не моя (О. Ковінька);
// перен., розм. Від сильного хвилювання, зніяковіння тощо раптово прилити до голови, обличчя (про кров).
Дівчина згадала, що ні разу не подякувала Луці Тихоновичу за її врятування з трясовини. Кров хлюпнула дівчині в щоки (О. Донченко);
Вся кров хлюпнула йому в голову (П. Загребельний);
Несподівано Андрій поглядом зустрівся з її здивованими очима, від чого у всьому тілі розлилося щось гаряче, хлюпнуло в обличчя й обпекло аж до вух (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)