хмеліти
ХМЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
Ставати хмільним; п'яніти.
Кузьма, хмеліючи, підвівся, розчепірившись на мосту, докірливо подивився на нахаб, допив горілку (М. Стельмах);
// перен. Ставати збудженим, піднесеним, доходити до стану самозабуття від чого-небудь.
На грізних танках дорогі слова: “Ми із Берліна”. І усі відразу збагнули цю просту й величну фразу, від радості хмеліє голова (М. Шеремет);
Почував [Черниш], як зовсім хмеліє від повноти своїх почуттів (О. Гончар);
З колосся стиглого, пахучого У нас хмеліла голова... (Я. Шпорта).
Словник української мови (СУМ-20)