хмеліти
ХМЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати хмільним; п’яніти.
Кузьма, хмеліючи, підвівся, розчепірившись на мосту, докірливо подивився на нахаб, допив горілку (Стельмах, II, 1962, 303);
// перен. Ставати збудженим, піднесеним, доходити до стану самозабуття від чого-небудь.
На грізних танках дорогі слова: «Ми із Берліна». І усі відразу збагнули цю просту й величну фразу, від радості хмеліє голова (Шер., Дружбою.., 1954, 50);
Почував [Черниш], як зовсім хмеліє від повноти своїх почуттів (Гончар, III, 1959, 397);
З колосся стиглого, пахучого У нас хмеліла голова… (Шпорта, Вибр., 1958, 85).
Словник української мови (СУМ-11)