хмиз
ХМИЗ, у, ч.
1. Невеликі тонкі гілки, відділені від дерева.
Поїдем до лісу, нарубаєм хмизу, Запалимо сосну зверху донизу (Чуб., V, 1874, 324);
Здалеки здавалось, ніби то стояли рідкі тини з тоненького хмизу (Н.-Лев., II, 1956, 221);
[Одарка:] Що ж це дівка й досі не несе хмизу́ У печі зовсім погасло (Кроп., I, 1958, 113);
Назустріч їхала валка саней із хмизом (Хотк., І, 1966, 121);
*У порівн. Розмова загорілася, як сухий хмиз на огні. Щира, гаряча, довга… (Вас., Талант, 1955, 12).
◊ Докида́ти (доки́нути) хми́зу в жар, рідко — те саме, що Підлива́ти (підли́ти) ма́сла у вого́нь ( див. підлива́ти).
І вона [Марія Африканівна], вислухавши розповідь Лукії Овдіївни, теж докинула хмизу в жар (Збан., Курил. о-ви, 1963, 244);
Підклада́ти (підкла́сти) хми́зу див. підклада́ти.
2. рідко. Те саме, що хмизня́к 1.
Заросла дороженька [доріженька] хмизом (Сл. Гр.);
Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!.. (Сос., І, 1957, 231).
Словник української мови (СУМ-11)