хмуритися
ХМУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок.
1. Насуплювати брови, морщити чоло, обличчя, виражаючи зажуреність, незадоволення, задуму і т. ін.
Михайлина незадоволено хмурилась, але Наталя добре бачила – мати на неї не сердиться (Ю. Збанацький);
Митько не дуже зажурений, але роблено хмуриться (А. Головко);
Олег все глибше замикався в собі, наче його мучила якась таємна гризота. Він весь час хмурився і здебільшого німував (С. Голованівський);
* Образно. Місяць дивиться на дівчину і не то хмуриться, не то посміхається їй (М. Стельмах);
Хмуриться небо обличчям кошлатим, Сонячний усміх згубивши між хмар (Р. Братунь);
// Ставати насупленим, похмурим (про брови, чоло, обличчя).
Ксеня біжить під захист батька, якому теж дістається від матері: – А ти й радий потурати їй! – хмуряться низький лоб і чорні крильчасті брови. – І що тільки з вас обох буде? (М. Стельмах);
Чоло її час від часу хмуриться в задумі, а вуста щось мимоволі шепочуть... (О. Гончар);
// на кого. Виявляти незадоволення ким-небудь, сердитися на когось.
Вже бачу, як ти хмуришся там здалека на мене (Леся Українка);
Вони [чоловіки] хоч і сваряться, так за діло, і не уміють хмуритися один на одного цілими місяцями, як жінки (Григорій Тютюнник).
2. тільки 3 ос. Те саме, що хма́ритися 1.
Хмуриться небо, збивається знов волога (К. Гордієнко);
// безос.
Не все ж і хмуриться, – колись виясниться (прислів'я).
3. тільки 3 ос. Темніти, тьмяніти в негоду або в присмерках (про місцевість, предмети і т. ін.).
Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля (М. Коцюбинський);
Навколо хмурилася тайга. Вітер стих, і лісові велетні, здавалося, відпочивали після боротьби з крилатим супротивником (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)