хмурість
ХМУ́РІСТЬ, рості, ж.
Абстр. ім. до хму́рий.
Одразу ж за шляхом земля якимсь чародійним помахом залишає позаду всю прадавню застиглу хмурість і рівно та зелено стелеться чорноземом під сині краї неба (М. Стельмах);
Командуючий [командувач] поморщився, по високому чолі проповзла хмурість (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)