хоп
ХОП, виг.,розм.
Уживається як присудок за знач. хопи́ти¹.
– А я собі думаю – куди він хилить́ – Усе вітає та вітає, а потім – хоп у саму точку (І. Микитенко);
Тоді вони [козаки] із-під снігу тілльки хоп коня за ногу й за горло того, хто на коні сидить (М. Вінграновський);
Рекс тут же схоплюється на ноги, знімає з кілка мій картуз, несе його в зубах і – хоп! – одягає мені на голову (В. Близнець).
Словник української мови (СУМ-20)