хорий
ХО́РИЙ, а, е, діал., на що, чим і без дод.
Хворий.
Марін .. не плакав, не корився, не зітхав, стояв мов труп або смертельно хорий (І. Франко);
Згадав я вас, – і якось тихо На серці хорому стає (П. Грабовський);
Та нема гіршої пригоди, як слабість у дорозі. Ось на задньому возі, як в'ялая риба, лежить хорий чумак (М. Коцюбинський);
Була [Маня] хора, цілий тиждень пролежала (О. Кобилянська);
[Старий:] Нащо Дав зазирнути у ту безодню чорну Моєї хорої, розбитої душі? (В. Самійленко);
Це не уяви витвір хорий... Тебе я бачив, престарий соборе (М. Рильський);
// у знач. ім. хо́рий, рого, ч.; хо́ра, рої, ж. Людина, яка хворіє; недужа, слабка.
На високій кроваті, у подушках, лежить недужа .. Мати моя зітхає важенько, хора тихенько стогне (Марко Вовчок);
Лікареві просто ніколи. Тут нового хорого привезено, там операція (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)