хоромина
ХОРО́МИНА, и, ж., рідко.
1. Великий будинок.
Сонце ще не піднялось високо; так не то що церкви й хоромини, да й зелені сади, і все, що загледіло око в Києві, усе горіло, мов парча золототканая (П. Куліш);
// Приміщення, помешкання.
У судовій хоромині прохолода. Филип ввійшов і сів на високий, суворий, без прикрас стілець (А. Хижняк);
У безвість лихо проліта – і в лагідній хоромині ми чуєм про старі літа у співанці чи спомині (М. Упеник).
2. перен., рідко. Домовина, труна.
Треба дощок добувати, хоромину будувати, без віконець, без дверець, там спить козак-молодець (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)