хороше
ХО́РОШЕ.
1. Присл. до хоро́ший 1, 4, 7.
Там хороше, де нас нема (Номис);
Підуть [зовиці] славити, що невістка не зуміла хороше паски вчинити! (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Що ж твій одинчик? чи ходить уже в школу? – Да ходить! – одповідала вона мало не гнівно. – Я так би хотіла, щоб його хороше вчили (Ганна Барвінок);
– А правда, Івасику, чи моя лелія хороше пахне? (Леся Українка);
Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками (М. Стельмах);
Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита! (Л. Глібов);
Там будинки здоровенні, там церкви височенні, люди хороше одягнені (Панас Мирний);
Добре було б, якби ти могла на Великдень приїхати сюди по мене. І не можу, як би було хороше! (Леся Українка).
2. у знач. пред. Про приємну обстановку, затишок, гарне оточення.
Всюди так хороше, чисто; пахощі од васильків та м'яти окривали всю хату, лоскотали чуття... (Панас Мирний);
Гляньмо ж з міста наниз, на Рось і на Заросся. Як же там хороше, як чудово! (І. Нечуй-Левицький);
[Люба:] Ваня! Який же ти був смішний... А правда ж, хороше на балу? Всі якісь такі незвичайні (І. Микитенко).
3. у знач. пред. Про приємність, задоволення, яке відчуває хто-небудь.
Так мені хороше з ним сидіти, жартувати; любо так, як з братом рідним (Панас Мирний);
– Хороше мені... весело мені... жайворонок немов весільної співає... (М. Коцюбинський);
Добре було б, якби ти могла на Великдень приїхати сюди до мене .. І здумать не можу, як би було хороше! Ялта стала б для мене новою, справді (Леся Українка);
Як хороше жити, мій друже, мій брате, Коли тобі йде дев'ятнадцятий рік! (І. Нехода);
Як хороше поторкати запітнілу клямку дверей і почути у відповідь з хати шамотню і тупіт босих ніг дружини (М. Стельмах).
4. у знач. пред. із спол. що, коли і т. ін. Дуже до речі, дуже добре.
– Хороше, що отеє ти мені розказав про Забрьоху та про Олену: ось я його оженю... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Як хороше, коли страждає На світі серце хоч одно (О. Олесь).
Словник української мови (СУМ-20)