хороше

ХО́РОШЕ.

1. Присл. до хоро́ший 1, 4, 7.

Там хороше, де нас нема (Номис);

Підуть [зовиці] славити, що невістка не зуміла хороше паски вчинити! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Що ж твій одинчик? чи ходить уже в школу? – Да ходить! – одповідала вона мало не гнівно. – Я так би хотіла, щоб його хороше вчили (Ганна Барвінок);

– А правда, Івасику, чи моя лелія хороше пахне? (Леся Українка);

Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками (М. Стельмах);

Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита! (Л. Глібов);

Там будинки здоровенні, там церкви височенні, люди хороше одягнені (Панас Мирний);

Добре було б, якби ти могла на Великдень приїхати сюди по мене. І не можу, як би було хороше! (Леся Українка).

2. у знач. пред. Про приємну обстановку, затишок, гарне оточення.

Всюди так хороше, чисто; пахощі од васильків та м'яти окривали всю хату, лоскотали чуття... (Панас Мирний);

Гляньмо ж з міста наниз, на Рось і на Заросся. Як же там хороше, як чудово! (І. Нечуй-Левицький);

[Люба:] Ваня! Який же ти був смішний... А правда ж, хороше на балу? Всі якісь такі незвичайні (І. Микитенко).

3. у знач. пред. Про приємність, задоволення, яке відчуває хто-небудь.

Так мені хороше з ним сидіти, жартувати; любо так, як з братом рідним (Панас Мирний);

– Хороше мені... весело мені... жайворонок немов весільної співає... (М. Коцюбинський);

Добре було б, якби ти могла на Великдень приїхати сюди до мене .. І здумать не можу, як би було хороше! Ялта стала б для мене новою, справді (Леся Українка);

Як хороше жити, мій друже, мій брате, Коли тобі йде дев'ятнадцятий рік! (І. Нехода);

Як хороше поторкати запітнілу клямку дверей і почути у відповідь з хати шамотню і тупіт босих ніг дружини (М. Стельмах).

4. у знач. пред. із спол. що, коли і т. ін. Дуже до речі, дуже добре.

– Хороше, що отеє ти мені розказав про Забрьоху та про Олену: ось я його оженю... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Як хороше, коли страждає На світі серце хоч одно (О. Олесь).