хрипнути
ХРИ́ПНУТИ¹, ну, неш, недок.
Втрачати чистоту голосу; починати говорити, співати з хрипотою.
– Про голос, як і про зброю, треба дбати, – повчав він далі .. – А в нас, на жаль, є ще такі одиниці, яким це байдуже .. Знати цього не хочуть, ідуть в гори, п'ють із струмків, а потім застуджуються, хрипнуть... (О. Гончар);
// Втрачати чистоту і звучність, ставати хрипким (про голос); захрипати.
Пора й перестати, бо є кінець сльозам, є край і лементові: голос хрипне, сльози сохнуть, опускаються в серце, на дно душі (Панас Мирний).
ХРИ́ПНУТИ², ну, неш, док., що і без прям. дод., розм.
Однокр. до хрипі́ти.
Зітхнула мати. – Нема вже, діти, нашого батька. – А де ж? – хрипнув Артем (А. Головко);
Разом із свистом боцмана, який віщував, що за хвилину сходи будуть підняті, біля під'їзду хрипнула сирена таксомотора (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)