хрипнути
ХРИ́ПНУТИ¹, ну, неш, недок. Втрачати чистоту голосу; починати говорити, співати з хрипотою.
— Про голос, як і про зброю, треба дбати,— повчав він далі.. — А в нас, на жаль, є ще такі одиниці, яким це байдуже.. Знати цього не хочуть, ідуть в гори, п’ють із струмків, а потім застуджуються, хрипнуть… (Гончар, І, 1954, 446);
// Втрачати чистоту і звучність, ставати хрипким (про голос).
Пора й перестати, бо є кінець сльозам, є край і лементові: голос хрипне, сльози сохнуть, опускаються в серце, на дно душі (Мирний, III, 1954, 19).
ХРИ́ПНУТИ², ну, неш док., перех. і неперех., розм. Однокр. до хрипі́ти.
Зітхнула мати.— Нема вже, діти, нашого батька. — А де ж? — хрипнув Артем (Головко, II, 1957, 387);
Разом із свистом боцмана, який віщував, що за хвилину сходи будуть підняті, біля під’їзду хрипнула сирена таксомотора (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 295).
Словник української мови (СУМ-11)