хрунь
ХРУНЬ, я́, ч., діал.
1. лайл. Свиня;
// перен. Груба, підла людина.
– Сергійку, а знаєш що? Тікай звідси. Тікай від тих хрунів. Поїдемо до нас, у Гнидинське училище (Д. Бедзик).
2. заст. В Галичині – виборець, який продавав свій голос.
– Я бачив газетярів, що в своїх газетах кидали громи на хрунів та донощиків і самі зараз же доносили ворогам про все, що діялося в їх таборі (І. Франко);
– Виберете мене, то знов буде кара за то, що не голосую так, як староста хоче. Хіба мені враз із хрунями на пана голосувати (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)