хрунь
ХРУНЬ, я́, ч., діал.
1. лайл. Свиня;
// перен. Груба, підла людина.
— Сергійку, а знаєш що? Тікай звідси. Тікай від тих хрунів. Поїдемо до нас, у Гнидинське училище (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 113).
2. заст. В Галичині — виборець, який продавав свій голос.
— Я бачив газетярів, що в своїх газетах кидали громи на хрунів та донощиків і самі зараз же доносили ворогам про все, що діялося в їх таборі (Фр., IV, 1950, 323);
— Виберете мене, то знов буде кара за то, що не голосую так, як староста хоче. Хіба мені враз із хрунями на пана голосувати (Март., Тв., 1954, 174).
Словник української мови (СУМ-11)