хрустіти
ХРУСТІ́ТИ, хрущу́, хрусти́ш, недок.
Утворювавати тріск, хрускіт; тріщати.
Він ліз вже на дерево, важкий у своїй свиті, як ведмежа, аж хрустіли галузки (М. Коцюбинський);
Хрустить пісок пустині Під поступом важким (І. Франко);
Данило зупинився, прислухаючись, як зліва хрустів чагарник (А. Хижняк);
Кінець жовтня морозний, хрустить суха й замерзла трава (Ю. Яновський);
Хрустіли під днищем черепашки, коли баркас з усього розгону налітав на берег (А. Шиян);
Недалеко від них спокійно пасся кінь, і під його міцними зубами смачно хрустіла трава (М. Стельмах);
Папір, на якому вона [газета] друкувалась, чогось дуже хрустів (С. Олійник);
Вся річка хрустіла, гула й гриміла, розколюючи кригу (Л. Первомайський);
// Тріщати (про кістки, суглоби і т. ін.).
Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив; Чорні щелепи хрустіли, З рота злий язик шипів (Я. Щоголів);
// чим. Створювати чим-небудь звуки, що нагадують хрускіт.
І йде той плуг звільна, важко та рівно і невпинно, скрипить інколи в твердому ґрунті, хрустить лемішем о камінці та недогнилі пеньки (І. Франко);
Він страшенно гордий своїми вчинками, випинає груди, хрустить пальцями (М. Коцюбинський);
– Дозволь, паніматко, – він запускає руку в торбу і смачно починає хрустіти промерзлим окрайцем (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)