хрустіти

ХРУСТІ́ТИ, хрущу́, хрусти́ш, недок.

Утворювавати тріск, хрускіт; тріщати.

Він ліз вже на дерево, важкий у своїй свиті, як ведмежа, аж хрустіли галузки (М. Коцюбинський);

Хрустить пісок пустині Під поступом важким (І. Франко);

Данило зупинився, прислухаючись, як зліва хрустів чагарник (А. Хижняк);

Кінець жовтня морозний, хрустить суха й замерзла трава (Ю. Яновський);

Хрустіли під днищем черепашки, коли баркас з усього розгону налітав на берег (А. Шиян);

Недалеко від них спокійно пасся кінь, і під його міцними зубами смачно хрустіла трава (М. Стельмах);

Папір, на якому вона [газета] друкувалась, чогось дуже хрустів (С. Олійник);

Вся річка хрустіла, гула й гриміла, розколюючи кригу (Л. Первомайський);

// Тріщати (про кістки, суглоби і т. ін.).

Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив; Чорні щелепи хрустіли, З рота злий язик шипів (Я. Щоголів);

// чим. Створювати чим-небудь звуки, що нагадують хрускіт.

І йде той плуг звільна, важко та рівно і невпинно, скрипить інколи в твердому ґрунті, хрустить лемішем о камінці та недогнилі пеньки (І. Франко);

Він страшенно гордий своїми вчинками, випинає груди, хрустить пальцями (М. Коцюбинський);

– Дозволь, паніматко, – він запускає руку в торбу і смачно починає хрустіти промерзлим окрайцем (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me