хрущати
ХРУЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., що і без прям. дод.
Те саме, що хрусті́ти.
Тільки лист, покритий памороззю та замерзлими дощовими краплями, хрущить під ногами... (Ганна Барвінок);
Хрущить, ламаючись, розмай-трава... (К. Герасименко);
– Що ж у вас болить? – Та все болить... – Чоловік став підводитись, і чутно було, як хрущали його кістки (Панас Мирний);
Соломія почувала, що серце затріпалось, в грудях здушило, аж дух забивало. І вона вже не йшла, не закрадалась поза деревами, а бігла бігцем, аж бадилля під ногами хрущало (І. Нечуй-Левицький);
Сагайда, поступово прохмеляючись після міцних грінавських вражень, нещадно хрущав своїми новими чобітьми по дрібному камінню (О. Гончар);
* У порівн. Сухарець заскрипів в зубах, неначе десь під підлогою хрущала зубками миша (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)