хрящ
ХРЯЩ¹, а́, ч.
Гнучка й пружна тканина, що з'єднує частини кістяка, а в деяких тварин становить сам кістяк.
– Бідна моя жінка за ним [за сином] і сама трохи ніг не відкинула, а воно, сердешне, висохло і викоренилось – одні тільки хрящі зостались (О. Стороженко);
Настала ротам та зубам робота, хто аж давився та запихався пирогами, хто, мов на жорнах, молов на зубах смачні хрящі смаженої риби (Панас Мирний);
Семен трощив курча смажене. І тиша в хаті. Чути лише, як хрущали хрящі (А. Головко);
Михайло побачив' за столом могутню, ніби вилиту з найякіснішого металу постать білобрисого моряка, з квадратним вилицюватим обличчям, рівним, загостреним донизу носом, трохи приплюснутим до рота, з горбкуватим хрящем посередині (Ю. Збанацький).
△ (1) Щитови́дний хрящ – найбільший непарний хрящ гортані.
До складу гортані входить кілька хрящів. Найбільший із них, що називається “щитовидним”, легко прощупується на передній поверхні шиї (з навч. літ.).
ХРЯЩ², а́, ч., геол.
Грубий пісок, що утворився з уламків твердих гірських порід; щебінь.
Лежи, ляшку, під кущем, ти, присипаний хрящем (Б. Грінченко);
Вузенька стежка, обійшовши гору, Обсунувши понадбережний хрящ, Послалася у глибину прозору Синьо-зеленого старого бору (В. Мисик);
Хрящ! Так називають будівельники цей грубозернистий, як гречка, пісок з домішкою дрібних вугластих камінців гравію (І. Багмут).
ХРЯЩ³, а́, ч.
Вид грибів роду молочників родини сироїжкових, перев. з увігнуто-розпростертою або лійкоподібною шапкою та підгорнутими або опущеними краями на короткій ніжці, що ростуть у хвойних лісах (здебільшого їстівні); груздь.
А в лісах, у байраках гриб'я [грибів] – хоч граблями греби! Білі, під-осинники, лисички, опеньки, хрящі, сироїжки... (з газ.);
Поширені в наших лісах сироїжки і хрящі-молочники (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)