хтозна-звідки
ХТО́ЗНА-ЗВІ́ДКИ, (з підсил. част. хтозна й звідки), присл., розм.
Невідомо, з якого місця; звідки.
Як от, хтозна-звідки, хмари узялись: Небо вдягнули у чорнії шати. На землю спустились дощиком й снігом (М. Коцюбинський);
– С-с-с, – знову засичав Марко і зіщулився від болю. – Прямо в гурт влучило. С-с-с... І хтозна-звідки вона й прилетіла... (Григорій Тютюнник);
– Коли це – щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)