хтозна-звідки
ХТО́ЗНА-ЗВІДКИ (з підсил. част. хтозна й звідки), присл., розм. Невідомо, з якого місця.
Як от, хтозна-звідки, хмари узялись: Небо вдягнули у чорнії шати. На землю спустились дощиком й снігом (Коцюб., І, 1955, 429);
— С-с-с,— знову засичав Марко і зіщулився від болю.— Прямо в гурт влучило. С-с-с… І хтозна-звідки вона й прилетіла… (Тют., Вир, 1964, 497);
— Коли це — щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки (Ю. Янов., І, 1954, 19).
Словник української мови (СУМ-11)