хтіти
ХТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш, недок., розм.
Те саме, що хоті́ти.
До бога високо, до царя далеко, а ті панки, що хтять, те її роблять (прислів'я);
І от, чого я хтів, настало, Я бачив все, всього дійшов (М. Зеров);
– Не знаю... Не знаю, чи побачимося ми ще... – Та й чому би ні? – Не знаю... А ти би хтів? (Г. Хоткевич);
Олесі здалось, що вона вертається з церкви од вінця, що вона оце тільки що повінчалась з Казанцевим. Вона хтіла йняти тому віри, навіть пойняла віри... (І. Нечуй-Левицький);
А третій зоставався ще довго тут. І сам у хаті жив, не хтів нікого (Леся Українка);
– Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? (М. Коцюбинський);
[Валерій:] Василько щастя людям хтів зробить; Він муху – й ту зобидить би не зміг! (Є. Кротевич);
А я ж хтів сміятись, бо я молодий! (М. Рильський);
Ну, хто б з моїх друзів – палких юнаків – Не хтів би водити, як ви, літаків! Героями стати своєї Вітчизни! (М. Шпак);
Коло мої [моєї] хати Зацвіли блавати, Хтіли мене мати Восени віддати (з народної пісні);
Димом здимів пан голодний, А Іван озвався: – Хтів когось пан ошукати, Та й сам ошукався!.. (С. Руданський);
Маріє, жінко моя, що зробили тобі наші діти, що ти хтіла їх покинути? (О. Кобилянська);
Силу ж панів перебила Голота бурлацька, Та не хтіла в одно стати Старшина козацька (з думи);
– Бо працювать не хтіли Ті глитаї, бандити, Своє багатство зрадою Рішили відкупити (М. Нагнибіда).
Словник української мови (СУМ-20)