хустинка
ХУСТИ́НКА, и, ж.
Зменш. до хусти́на.
Юзя щось зашепотіла їй на вухо і так заметушилась, що Зоня змилувалась і пішла за Даркою, закриваючись, як могла, хустинкою і широким рукавом блузки (Леся Українка);
Добрий день, дівчата синьоокі У хустинках білих з полотна (М. Гірник);
До серця притулений близько Лежить в неї вузлик в руці, – Неначеб то вушка зайчиська. Стирчать від хустинки кінці (В. Бичко);
Її очі над усяке сподівання закліпали, а вона їх витирала хустинкою (Л. Мартович);
Валентин Модестович знову поліз до кишені по хустинку, ще раз старанно витер лице (Ю. Шовкопляс);
Він рухливо, заклопотано та рвучко вітається, знімає маленьке пенсне з обідкою золотою, протирає скло сніжно-білою хустинкою (Т. Масенко);
* Образно. Заспівай мені ту, знайому, Що співається до весіль, Де доріженьку невідому Кучерявить зелений хміль. Де кохаються поодинці, Не вважаючи це гріхом, Де зоря в золотій хустинці Ходить з місяцем-женихом (А. Малишко);
“Не діждеш, дерилюде”, – вже душею і устами повторює старий, і в згоді з ним це повторюють рідні діброви, молоденькі, віспою прибиті осики і крихітні похилі хустинки підсніжників (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)