хуторянин
ХУТОРЯ́НИН, а, ч.
1. Власник хутора (у 1 знач.).
[Оксана:] Мені цікаво довідатись, від чого ми заможніші від усіх тутешніх хуторян? (М. Кропивницький);
Куди ж це він зібрався? На заробітки строковиком у далекі краї? А чи йде на косовицю до багатих тутешніх хуторян? (І. Цюпа).
2. Мешканець хутора (у 2 знач.).
На моріжку коли тину сидить уже цілий гурток хуторян; біліють сорочки, видніються кудлаті голови, босі ноги, тихим блиском сяють заспані очі (С. Васильченко);
Ще зелено в полях, ще золото літа не покрасило їх. Небо світле, безхмарне, тільки низом, по обрію темними тучами стоять вдалині садки хуторян (О. Гончар).
3. перен. Людина з обмеженими дрібновласницькими інтересами й вузьким світоглядом.
Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та хвалять те, що найпоганше. А наші патріоти-хуторяни й собі за ними (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)