хуторянський
ХУТОРЯ́НСЬКИЙ, а, е.
1. Пройнятий духом хуторянства.
Самобутність не повинна ставати для нас обмеженістю, хуторянською замкненістю. Українська класична література дає нам постійні уроки інтернаціоналізму (з газ.);
Яків і досі не міг простити своєї поразки Степану Васильовичу, який у суперечці назвав його недозрілим серцем, що в міру чесно борсається поміж гетьманською булавою, хуторянськими ідеалами і дрібним культурництвом (М. Стельмах);
Ну що ти скажеш, Бісе плутоватий, Про хуторянську долю мого краю?! (І. Драч).
2. Прикм. до хуторя́нин.
Під'їхавши до першої хуторянської хатки з краю, вони стріли молодицю (Марко Вовчок);
За хутором уперше стали попадатися орачі. Це ще хуторянські землі (А. Головко);
// Який мешкає на хуторі, з середовища хуторян.
Хуторянська сім'я сидить біля дверей, і полуднують собі (О. Стороженко);
Вискочить хуторянська собака – й дивно – бреше якось весело, зовсім не так, як захлялі собаки захлялого города (М. Коцюбинський);
Гнат – “зводський” парубок. Цебто з іншої частини села. Прийшов погуляти на хутори. А Гаврило – старший парубок хуторянський (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)