хуторянський
ХУТОРЯ́НСЬКИЙ, а, е.
1. Пройнятий духом хуторянства.
Самобутність не повинна ставати для нас обмеженістю, хуторянською замкненістю. Українська класична література дає нам постійні уроки інтернаціоналізму (Літ. Укр., 20.V 1971, 3);
Яків і досі не міг простити своєї поразки Степану Васильовичу, який у суперечці назвав його недозрілим серцем, що в міру чесно борсається поміж гетьманською булавою, хуторянськими ідеалами і дрібним культурництвом (Стельмах, І, 1962, 490).
2. Прикм. до хуторя́нин.
Під’їхавши до першої хуторянської хатки з краю, вони стріли молодицю (Вовчок, І, 1955, 323);
За хутором уперше стали попадатися орачі. Це ще хуторянські землі (Головко, II, 1957, 10);
// Який мешкає на хуторі, з середовища хуторян.
Хуторянська сім’я сидить біля дверей, і полуднують собі (Стор., І, 1957, 137);
Вискочить хуторянська собака — й дивно — бреше якось весело, зовсім не так, як захлялі собаки захлялого города (Коцюб., І, 1955, 458);
Гнат — «зводський» парубок. Цебто з іншої частини села. Прийшов погуляти на хутори. А Гаврило — старший парубок хуторянський (Мик., II, 1957, 20).
Словник української мови (СУМ-11)