цабанити
ЦАБА́НИ́ТИ, ба́ню́, ба́ни́ш, недок., кого і без прям. дод., діал.
1. Зневажливими, грубими словами докоряти кому-небудь; лаяти, клясти.
Хлопи не вважали на святість місця, але цабанили о. Квінтіліану також порядним запасом свойого лексикона (І. Франко);
Крик, гармидер і шум. Польові цабанять, В батька-матір кленуть, стадо хочуть загнать (І. Франко).
2. Просити надто багато за щось (про ціну).
Бойка на ярмарку не ошукаєш, ціну він цабанить, як за рідного батька (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)