царедворець
ЦАРЕДВО́РЕЦЬ, рця, ч., книжн., заст.
Особа, що займає посаду при царському дворі, царський вельможа; придворний.
Від сонцем накупаного Криму до скрижанілого Соловецького монастиря підіймався в надії обезволений люд чорної роботи і чорної землі. І щоб приборкати, пригнути його, ночей не спали і цар, і кат, і царедворець... (М. Стельмах);
Він [Бальзак] допомагав Евеліні вишукувати добірні, значущі фрази, якими можна було переконати царедворців, що шлюб її з іноземцем та виїзд за кордон не може стати на перешкоді володінню маєтністю (Н. Рибак);
Життя царедворця навчило його обережності й застережливості у виборі друзів і виявлені симпатій (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)