царинка
ЦА́РИНКА, и, ж.
1. Зменш. до ца́рина 1–4.
2. діал. Невеличка лука при садибі, в горах або в лісі, признач. для сінокосу.
Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній (М. Коцюбинський);
Ось і світло-зелена царинка. В неї, як в дзеркало, задивляються хмарки (М. Стельмах);
У темняві вечора вирізблювалися зелені свіжі царинки, вкриті, мов килимом, травичкою (А. Крушельницький);
// Сільський майданчик, покритий травою.
Ішла [Маруся] на церковну царинку, під свою улюблену вербу – там не було спокою: дві баби, стоячи кожна на своїм подвір'ю [подвір'ї], лаялися скільки було духу (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)